Методи бюджетного планування
Методи планування - це система засобів розробки, обгрунтування, взаємоузгодження й оптимізації планових завдань і покпоказників.
1) За допомогою аналітичного методу здійснюється вивчення економічної кон"юнктури в минулому та сучасних періодах, а також досягнутого рівня як вихідної бази для макроекономічного планування.
2) Балансовий метод - за його допомогою досягається узгодженість між надходженнями і витратами за видами і регіонами, а також балансуються фінансові ресурси з матеріальними і трудовими.
3) Нормативний метод - це один із методів розробки та обгрунтування планів, а також регулювання діяльності виробничих і невиробничих ланок економіки за допомогою норм і нормативів. Норма - це міра, якась середня величина. Норматив - це показник норми, наприклад, технічний, економічний, за якими виконується певна програма.
Метод коефіцієнтів - базується на використанні відповідних коефіцієнтів, що розраховуються як співвідношення досягнень минулого періоду до планових показників. Метод неефективний, тому що разом з коефіцієнтом переносяться негативні явища минулого періоду, він не сприяє економії бюджетних коштів і виявленню резервів.
Програмно-цільовий метод (стаття 10 Бюджетного кодексу) - використовується при фінансуванні окремих державних програм соціального й економічного розвитку. Дає можливість виявити джерела ресурсів для виконання програм і визначити ефективність цих програм. При формуванні бюджету 2002 року був проголошений основним.
Методи планування взаємопов"язані. Так, балансовий метод передбачає широке застосування нормативів, на основі яких визначаються потреби в засобах виробництва та продукції; під час розробки комплексних програм застосовуються як нормативний, так і балансовий метод.
3. Програмно-цільовий метод бюджетного планування.
Програмно-цільовий метод складання бюджету вперше був запропонований у Сполучених Штатах Америки в середині1960 років. Він був застосований у Міністерстві оборони міністром Робертом Макнамарою, який запозичив цю систему в автомобілебудівній компанії „Форд", яку раніше очолював. Президентові США цей метод сподобався, на цей метод формування коштів були переведені всі міністерства. Практика програмно-цільового методу планування поступово поширилася на інші країни.
В Україні цей метод був вперше впроваджений при складанні бюджету на 2002 рік. У статті 10 Бюджетного кодексу визначено законодавчо застосування програмно-цільового методу при формуванні бюджету. Кабінет Міністрів України розпорядженням № 538-р від 14 вересня 2002 року схвалив Концепцію застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі. Цей документ визначив мету та основні принципи застосування програмно-цільового методу, його елементи та етапи реалізації Концепції.
Сутність програмно-цільового методу складання бюджету
При використанні традиційних методів формування бюджету увага зосереджувалася саме на ресурсах, результатам же уваги не приділялося. Розглянемо приклад. Основною статтею видатків бюджетних установ, які виконують роботи та надають послуги населенню, є виплата заробітної плати. Підчас не вистачає коштів для придбання матеріалів та енергоресурсів. Стає питання, якщо неможливе виконання установою своїх функцій, то за що платити заробітну плату? Необхідно планувати під певні бюджетні кошти обсяги робіт, а потім вже необхідну кількість робітників і фонд зарплати. Обґрунтована кількість працівників дасть можливість не тільки підвищити їм заробітну плату, але й підвищити результат їх діяльності. Саме такий підхід при формування видаткової частини бюджету і використовується при програмно-цільовому методі планування видатків. Отже, сутність програмно-цільового методу полягає в насту пному:
Акцент переноситься з потреби в коштах, необхідних для виконання державою своїх функцій, на те, які результати очіку ються від використання коштів бюджету, тобто на забезпеченні ефективності використання бюджетних коштів (тобто від економічної категорії, наприклад, - заробітна плата до цілей, на які розпорядники запитують фінансування).
Упровадження цього методу змінює характер обговорення бюджетної політики: увага переноситься з контролю за виконан ням зобов"язань - на забезпечення ефективності. При розробці бюджетної політики в першу чергу враховується фактор: що одержить суспільство за ті гроші, що воно витрачає? Ставиться питання не про правильність використання коштів при виконанні бюджету, а про те, наскільки ефективно витрачаються кошти при досягненні цілей державної політики.
Оцінка й експертиза програм є обов"язковим компонентом програмно-цільового методу.
В аналітичному плані програмно-цільовий метод вводить у бюджетний процес елементи аналізу зіставлення витрат і досягну тих результатів .
Програмно-цільовий метод складання бюджету - це згрупування різних бюджетних витрат в окремі програми таким чином, щоб кожна стаття витрат була закріплена за певним видом програми.
Як правило, кожна програма - це фіскальне зобов"язання одного головного розпорядника бюджетних коштів, ефективність роботи якого оцінюється з погляду досягнення мети програми.
Програма - це комплекс взаємопов"язаних заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, виконання якої пропонується і здійснюється розпорядником бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.
Раніше застосовувався постатейний метод формування бюджету. Програмно-цільовий метод - це формування бюджету не за функціями, а за програмами. Водночас коди програмної класифікації повинні бути пов"язані з кодами функціональної класифікації, що дає можливість представити бюджет у розрізі функцій. Функціональна класифікація видатків бюджету застосовується виключно в аналітичних та статистичних документах. Програмно-цільовий метод сприяє стратегічному підходу, тобто плануванню видатків бюджету на кілька років. Завдяки цьому методу стало можливе впровадження середньострокового планування бюджету. Метою запровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі є встановлення безпосереднього зв"язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання.
Завдяки плануванню бюджету за цільовими програмами забезпечується прозорість витрачання бюджетних коштів у порівнянні з постатейним" методом, який не давав змогу зрозуміти, що саме фінансується під тією чи іншою функцією.
За кожною бюджетною програмою, затвердженою законом про Державний бюджет, головні розпорядники бюджетних коштів щороку розробляють паспорти бюджетних програм. .
Паспорт бюджетної програми - це документ, що визначає суму коштів, необхідних для виконання бюджетної програми, законодавчі підстави її реалізації, мету, завдання, напрями діяльності, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики бюджетної програми, на підставі якого здійсню ється контроль за цільовим та ефективним використанням бюдже тних коштів і аналіз виконання бюджетної програми.
Паспорт бюджетної програми:
формується на основі бюджетних запитів головних розпорядників бюджетних коштів, та відповідних бюджетних призначень на відповідний бюджетний період;
розробляється головним розпорядником і у семиденний строк після набрання чинності Законом про Державний бюджет України надається Міністерству фінансів для узгодження;
затверджується спільним наказом Мінфіну та відповідного головного розпорядника бюджетних коштів;
затверджується в місячний термін з дня набрання чинності Закону про Державний бюджет;
за змістом повинен відповідати Закону про Державний бюджет.
Копії затверджених паспортів бюджетних програм, завірені Мінфіном, передаються Державному казначейству України. Головний розпорядник у тижневий термін від дня затвердження наказу про паспорти бюджетних програм доводить до розпорядників копії затверджених паспортів відповідних бюджетних програм.
Розпорядники інформують відповідні органи Державного казначейства України шляхом подання їм копій затверджених паспортів відповідних бюджетних програм.
Якщо паспорт бюджетної програми не відповідає Закону про Державний бюджет, Міністерство фінансів має право в десятиденний термін з дня його отримання повернути такий паспорт відповідному головному розпорядникові на доопрацювання.
Необхідним елементом впровадження програмно-цільового методу у бюджетному процесі є застосування середньострокового бюджетного планування.
Середньострокове бюджетне планування - це визначення головними розпорядниками бюджетних коштів на підставі бюджетної стратегії Уряду України (Кабінету Міністрів України) плану своєї діяльності на середньостроковий період та обсягу необхідних коштів для досягнення поставлених цілей у середньост-роковій перспективі.
Під час проведення контрольних дій застосовуються різні методи (прийоми) документального і фактичного контролю. Зокрема, в частині документального контролю виділяють такі методи: перевірка документів за формальними ознаками і за змістом; арифметична перевірка документів; нормативна перевірка документів; зустрічна перевірка документів; логічний контроль; техніко-економічний розрахунок; зворотний перерахунок; експертна оцінка окремих статей бюджетних доходів і видатків; системний і факторний аналіз з використанням таких прийомів, як порівняння, зіставлення, групування, розрахунки середніх і відносних показників, побудова системи взаємозв’язаних таблиць тощо.
До методів (прийомів) фактичного контролю відносять: обстеження; інвентаризація; спостереження; опитування; анкетування; отримання письмових пояснень; контрольні заміри робіт; технологічний контроль.
Документальний і фактичний контроль взаємно доповнюють один одного, і їх поділ має умовний характер.
ТЕМА 9. СВІТОВИЙ ДОСВІД БЮДЖЕТНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
9.1 Організація бюджетних відносин в США.
9.1 Організація бюджетних відносин в США
Бюджетний устрій є організаційними принципами побудови бюджетної системи, її структурою, взаємозв"язком об"єднаних в ній бюджетів. Бюджетний устрій визначається державним устроєм. В унітарних (єдиних) державах бюджетна система включає дві ланки: державний бюджет і численні місцеві бюджети.
У федеральних державах бюджетна система складається з трьох ланок:
1. Державний бюджет, або федеральний бюджет, або бюджет центрального уряду;
2. Бюджети членів федерації (штатів - в США, земель (общин) - у Німеччині, провінцій - в Канаді, суб"єктів федерації - в Росії);
3. Місцеві бюджети.
В унітарних державах місцеві бюджети своїми доходами і витратами не входять до державного бюджету, а у федеральних державах - не включаються до бюджетів членів федерації, доходи і витрати яких не входять до федерального бюджету.
Державний бюджет США можна вважати найбільш точним фінансовим виразом сутності і характеру державного устрою і влади. Як і у всіх розвинених країнах, бюджет США виконує три основні функції. Історично найдавніша – утримання державної машини: апарат управління, армія, суди та ін.; друга виникла на рубежі XIX - XX ст. - перерозподіл доходів між соціальними верствами населення і територіями в цілях забезпечення сприятливого соціального клімату, запобігання можливим вогнищам напруженості. Третя функція, що одержала розвиток після кризи 30-х років, полягає у використанні бюджету як інструменту для стимулювання економічного зростання, підтримки умов розвитку підприємництва.
Досвід США показує, що при успішно «працюючій» економіці держава не повинна і не може бути силою, що протистоїть приватному сектору. Воно виконує роль природного і стабільного партнера в господарських справах і охоронця всіх устроїв господарства.
Федеральний устрій Сполучених Штатів обумовлює дуже важливу особливість бюджетно-податкового процесу: чітка взаємодія трьох систем - державних доходів, державних витрат і міжбюджетних відносин («бюджетного федералізму»). Система державних витрат включає підготовку проекту бюджету, його доопрацювання у виконавчих органах («утруску»), затвердження в Конгресі і контроль за виконанням. Система державних доходів - це сукупність податків і неподаткових платежів, що існують в державі і забезпечують його витрати, механізми збору доходів і контролю над ними, а також законодавче забезпечення бюджетних надходжень.
Бюджет включає доходну і видаткову частини. Світова теорія і практика, яким слідують США, засновані на первинному встановленні обґрунтованих витратних потреб держави з подальшим визначенням суми доходів і порядку їх збору. Будь-які зміни у витратній політиці повинні відразу ув"язуватися з податковою політикою і навпаки. Бюджетні дефіцити допускаються (в ідеалі) на короткий час і за умови, що вони будуть надалі компенсовані в результаті успішнішого функціонування економіки і збільшення бюджетних надходжень.
Найважливіше і складніше завдання - створення і підтримка системи бюджетно-податкового федералізму. У США рішення проблеми бюджетного федералізму засноване перш за все на наявності власних джерел надходження у кожного рівня влади, а також на «допомозі зверху», якій охоплені всі штати і місцеві органи влади.
Федеральний бюджет США - частина загального механізму ухвалення і виконання економічних рішень на вищому рівні. На відміну від іншої найбільш значної частини цього механізму - кредитно-грошової системи - бюджет є гнучкішим і мобільнішим інструментом, що цілком знаходиться у розпорядженні держави.
Принципова особливість бюджетно-податкової політики і бюджетної системи США - їх нерозривний зв"язок із станом економіки і господарської політики держави. Розробка і ухвалення рішень про проведення яких-небудь важливих економічних заходів в будь-якій сфері просто неможливо без їх ув"язки з бюджетною політикою країни. І навпаки - всі американські бюджетні заходи розробляються і проводяться в руслі загальноекономічної державної стратегії.
Законодавча влада належить Конгресу Сполучених Штатів, котрий складається з двох палат - Сенату і Палати представників. Вища виконавча влада зосереджена в руках президента. Посади прем"єр-міністра не існує.
Бюджетний процес у США регламентується двома основними законами - «Про бюджет і звітність» (1921 р.) і «Про контроль над бюджетом і заморожування фондів» (1974 р.). Перший закон фактично кодифікував створення сучасної єдиної федеральної бюджетної системи США. Другий закон підняв бюджетне законодавство, організацію бюджетної процедури до рівня сучасних вимог. За глибиною зроблених змін закон був названий «бюджетною реформою 1974р.».
Бюджетний процес у США має чотири основних етапи, кожний з який взаємопов"язаний з іншими:
Формування бюджету президента;
Робота Конгресу над бюджетом;
Зміцнення бюджету;
Виконання бюджету.
Бюджет Сполучених Штатів складається з декількох томів, де викладено фінансові пропозиції президента і порядок розподілу коштів. Основна увага приділяється майбутньому бюджетному року, для якого Конгрес повинен схвалити бюджетні призначення.
Формування бюджету починається не пізніше весни кожного року, найменше за 9 місяців до його передачі в Конгрес і за 18 місяців - до початку фінансового року. Президент встановлює загальні напрямки бюджетної і фінансової політики. Спираючись на ці вказівки Адміністративно-бюджетне управління (АБУ) разом з Міністерством фінансів працює над визначеннями особливих політичних вказівок і рівня планування для відомств як на майбутній бюджетний рік, так і на наступні чотири роки, щоб керувати підготовкою їхніх бюджетних запитів. Рішення визначаються також оцінками економічного становища, підготовленими разом з Радою економічних радників, АБУ і Управлінням казначейства.
«Бюджет уряду США» додається до бюджетного послання президента Конгресу за 9 місяців до початку нового фінансового року (фінансовий рік у США з 1976 р. починається 1 жовтня і закінчується 30 вересня наступного року). Розгляд бюджету Конгресом починається відразу ж після його передачі президентом. Бюджетне рішення встановлюється постійними комітетами з бюджету Сенату і Палати представників. Уже 15 квітня вони повинні представити першу спільну бюджетну резолюцію, на прийняття якої Конгресу виділяється місяць. Це важливий бюджетний документ і віха в бюджетному процесі. У ній містяться контрольні цифри доходів і витрат з розробкою за функціональними категоріями. Спираючись на встановлені цією резолюцією бюджетні орієнтири, у численних комітетах Конгресу готуються конкретні законопроекти з податків та асигнувань. Після завершення цієї роботи, але не пізніше 15 вересня, Конгрес приймає другу спільну бюджетну резолюцію. На відміну від першої, вона носить остаточний і директивний характер. Технічно саме друга бюджетна резолюція і є власне бюджетом. Процедурні питання проходження бюджету постійно удосконалюються та існує традиція постійного реформування законодавчих і підзаконних актів.
Важливо підкреслити, що федеральний бюджет США, як і раніше, базується на однорічній основі, а оцінки, що містяться в ній, на наступні чотири роки призначені для полегшення роботи над новим бюджетом.
Більшість витрат за рік не проходять через постанови про бюджетні призначення для даного року. Майже всі податки і більшість інших доходів випливають з постійних законів. Податкові законопроекти розробляються в Комітеті шляхів і способів вишукування коштів Палати представників і Фінансовому комітеті Сенату.
Закон «Про вирівнювання бюджету і контроль за дефіцитом» від 1985 р. (відомий як закон Гремма-Рудмана-Холінгса) обмежує прийняття законів, які збільшують витрати і зменшують доходи, і доповнений також загальним Законом «Про бюджетне узгодження» від 1993 р.
Закон «Про вирівнювання бюджету» поділяє витрати на два види: затверджувані і сталі (які іноді називаються обов"язковими).
Затверджувані витрати утворюються шляхом прийняття щорічних постанов про бюджетні призначення. Витрати на заробітну плату та інші поточні витрати урядових відомств звичайно затверджуються постановою про призначення. Сталі витрати визначаються постійними законами. Втрати на лікарську допомогу старим та інвалідам, страхування від безробіття і на підтримку цін на сільськогосподарську продукцію є прикладом сталих витрат, оскільки вони дозволені постійними законами. Закон окремо визначає фінансування програми маркування продуктів як сталі витрати, хоча кошти визначаються постановою про призначення.
Закон розглядає доходи за тими ж правилами, які застосовуються до сталих витрат, оскільки доходи звичайно визначаються постійними законами. На відміну від сталих витрат і доходів, закон стримує затверджувані витрати шляхом встановлення доларових меж на бюджетні повноваження і на витрати для кожного фінансового року.
Дія законів, котрі збільшують сталі витрати або зменшують доходи, обмежується застосуванням правила «плати як можеш». За цим правилом загальна дія законодавства щодо сталих витрат чи доходів не повинна збільшувати дефіцит. Дозволене підвищення соціальних виплат, наприклад, повинно бути покрите зменшенням інших сталих витрат чи збільшенням доходів.
Правило «плати як можеш» не застосовується для збільшення сталих витрат чи зменшення доходів, передбачених уже прийнятими законами. Наприклад, сталі витрати на соціальні програми, такі як страхування від безробіття, збільшуються, коли зростає число покупців страхової допомоги; а багато виплат підвищуються за діючими законами на показник інфляції. Податкові доходи зменшуються, коли знижується прибуток підприємців як підсумок економічних умов. Щоб вирішити проблему збільшення сталих витрат, президент Клінтон, наприклад, використовував розпорядження №12857 і зменшив показники для сталих витрат (за винятком страхування внесків і виплати відсотків по державному боргу) на 1994-1997 р.
Закон Гремма-Рудмана-Холінгса зобов"язує АБУ зробити оцінки і розрахунки, що визначають застосування секвестру, і надати їх президенту і Конгресу. Бюджетне управління Конгресу (БУК) зобов"язане зробити такі ж оцінки і розрахунки, а керівник АБУ зобов"язаний пояснити різницю між показниками двох відомств. Оцінки і розрахунки АБУ становлять основу для розпоряджень на відсікання витрат, які видаються президентом. Розпорядження президента не можуть змінити подробиці доповіді АБУ. Служба загального обліку (вищий орган державного фінансового контролю) зобов"язана підготувати узгоджену доповідь.
Після затвердження федерального бюджету Конгресом починається його виконання: міністерства і відомства федерального уряду виконують видаткову, а міністерство фінансів - дохідну частину. Закон зобов"язує президента розподіляти кошти, які виділяються для більшості виконавчих відомств. Президент передає ці повноваження АБУ і БУК для розподілу коштів за тимчасовими термінами (звичайно за кварталами фінансового року), а іноді і за видами діяльності. Відомства можуть вимагати виділення єдиної суми, щоб пристосовуватися до мінливих обставин.
Контроль за виконанням бюджету покладений на Адміністративно-бюджетне управління і на Міністерство фінансів. Якщо перша організація формує і виконує бюджет, то друга - збирає федеральні податки, друкує національні гроші, здійснює митні функції тощо. Широкими правами в галузі поточного і подальшого контролю володіє Головне контрольне управління, безпосередньо підзвітне Конгресу США.
9.2 Досвід організації бюджетного процесу в Російській федерації.
Державна бюджетна система Російської Федерації складається з трьох ланок і включає:
1. Республіканський (федеральний) бюджет;
2. 21 республіканський бюджет у складі Російської Федерації, 55 краєвих і обласних бюджетів, міські бюджети Москви і Санкт-Петербурга, 10 окружних бюджетів автономних округів, бюджет автономної Єврейської області;
3. Близько 29 тисяч місцевих бюджетів (міських, районних, селищних, сільських).
Бюджети нижчестоячих органів самоврядування не входять своїми доходами і витратами до бюджетів вищестоящих рівнів.
Бюджетний устрій в Російській Федерації ґрунтується на принципах єдності, повноти, реальності, гласності і самостійності всіх бюджетів, що входять в державну бюджетну систему.
Зведення федерального бюджету і бюджетів суб"єктів Федерації утворюють поняття «Консолідований бюджет РФ». Цей бюджет використовується для аналізу показників бюджетної системи і не затверджується законодавчим органом влади.
Бюджетний процес в РФ включає чотири стадії і триває близько трьох років: складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження займають близько року, виконання (бюджетний період) - з 1 січня по 31 грудня - календарний рік, складання звіту про виконання бюджету і його затвердження - вісім місяців. Для завершення виконання бюджету, крім бюджетного періоду (фінансового року), надається ще й пільговий період, який становить один місяць, протягом якого закінчуються операції із зобов"язань, прийнятих у рамках виконання бюджету.
Складання проектів бюджетів здійснюється урядом РФ, радами міністрів республік у складі РФ, органами виконавчої влади суб"єктів РФ і місцевими виконавчими органами не пізніше ніж за 10 місяців до початку чергового фінансового року. Йому передує розробка прогнозів соціально-економічного розвитку, підготовка зведених фінансових балансів. Вихідними макроекономічними показниками для прогнозів є: обсяг ВВП і темпи його зростання в черговому фінансовому році, а також рівень інфляції. Крім того, підготовляються основні напрямки бюджетної і податкової політики відповідної території на черговий фінансовий рік, а також план розвитку державного і муніципального секторів економіки відповідної території. Безпосередня робота зі складання проектів бюджетів проводиться МФ, його фінансовими, а також податковими і митними органами.
На основі зазначених документів готується Бюджетне послання Президента РФ, яке не пізніше березня року, що передує черговому фінансовому року, направляється Федеральним Зборам РФ. У ньому визначається політика країни на черговий фінансовий рік.
Одночасно з проектом федерального бюджету МФ розробляє перспективний фінансовий план на середньострокову перспективу за укрупненими показниками, який законодавчо не затверджується. Складається також баланс фінансових ресурсів, який являє собою баланс усіх доходів і витрат РФ, суб"єктів РФ, муніципальних утворень і господарюючих суб"єктів на певній території. Ці документи направляються в Уряд РФ, що після прийняття представляє їх у вигляді інформації Федеральним зборам на їх запит.
У двотижневий термін після прийняття урядом Міністерство фінансів РФ направляє бюджетні проекти федеральним органам виконавчої влади для розподілу за конкретними одержувачами коштів федерального бюджету, а також повідомляє органи виконавчої влади суб"єктів РФ про методику формування міжбюджетних відносин на черговий фінансовий рік і середньострокову перспективу. Федеральні органи виконавчої влади розробляють і погоджують показники проекту федерального бюджету на черговий фінансовий рік, обсяги фінансування з коштів федерального бюджету цільових програм до 15 липня. До 15 серпня уряд розглядає і затверджує проект федерального бюджету й інші зазначені документи, потім вони вносяться на розгляд у Державну Думу не пізніше 15 серпня. Разом із проектом федерального бюджету уряд представляє в Держдуму пропозиції про збільшення (збереження мінімального розміру оплати праці і мінімального розміру державних пенсій, про порядок індексації заробітної плати працівникам бюджетної сфери і державних пенсій на черговий фінансовий рік, і на середньострокову перспективу).
Наступна стадія бюджетного процесу - розгляд і затвердження бюджетів у законодавчих органах: Федеральних Зборах (парламенті), представницьких органах суб"єктів Федерації і місцевих самоврядування. Рада Держдуми протягом доби після одержання проекту направляє всі матеріали в Комітет з бюджету для підготовки до розгляду Держдумою. Розглядається бюджет у декількох читаннях. За Конституцією РФ, прийнятий Держдумою бюджет протягом п"яти днів передається на розгляд Ради Федерації. У випадку його відхилення Федеральними Зборами бюджет передається в Держдуму для повторного голосування і вважається прийнятим, якщо при повторному голосуванні за нього проголосувало не менше 2/3 від загального числа депутатів. Прийнятий Федеральний закон про бюджет протягом п"яти днів направляється Президенту РФ для підписання. Після цього починається етап виконання бюджету.
Казначейство безпосередньо організовує виконання бюджету, а також позабюджетних фондів. Його органи керують зарахуванням доходів і проведенням взаєморозрахунків між бюджетами, здійснюють контроль за виконанням федерального бюджету РФ. Усі платежі здійснюються з єдиного рахунка Казначейства з перерахуванням коштів безпосередньо на розрахункові рахунки господарюючих суб"єктів, які виконали роботи або здійснюють послуги для бюджетних одиниць. Саме Казначейство проводить збір, обробку й аналіз інформації про стан державних фінансів; представляє вищим органам державної влади звітність про фінансові операції з федерального бюджету, про державні позабюджетні фонди, а також про стан усієї бюджетної системи; разом з Центральним банком та іншими уповноваженими банками здійснює управління й обслуговування державного внутрішнього і зовнішнього боргу РФ.
Заключним етапом бюджетного процесу є складання звіту про виконання бюджету і затвердження його в законодавчих органах влади. Уся робота зі складання звітів покладена на Міністерство фінансів РФ і його фінансові органи, Державну податкову службу і податкові інспекції, Державний митний комітет і його органи. Звіт доповідається Федеральним Зборам РФ, які його затверджують.
Для здійснення контролю за виконанням федерального бюджету існує Рахункова палата, склад і порядок діяльності якої визначається федеральним законом.
9.3 Досвід бюджетного менеджменту у Великобританії.
Державний бюджет Великобританії можна стисло визначити як фінансовий план, що містить «економічні прогнози і передбачувані зміни в оподаткуванні на майбутній період». Він складається з двох частин: Консолідований фонд і Національний фонд позик.
Основна частина ресурсів державного бюджету проходить по Консолідованому фонду, який є рахунком поточних надходжень коштів та їх витрачання, а Національний фонд позик - бюджет капіталовкладень. Перевищення доходів над витратами Консолідованого фонду зараховується в доходну частину Національного фонду позик. Якщо ж в Консолідованому фонді є дефіцит, то він покривається позикою з Національного фонду позик, на цю суму Уряд збільшує державний борг.
Консолідований фонд - спеціальний рахунок Міністерства фінансів Великобританії в Банку Англії. Кошти з даного рахунку можуть виділятися тільки з дозволу Парламенту і під контролем спеціального посадовця Палати общин - Контролера і генерального аудитора, або, як його ще називають, - Генерального контролера і ревізора. Будь-яке перерахування коштів з вказаного фонду без дозволу Парламенту розглядається як незаконне, а виділені кошти підлягають поверненню. Основними доходами Консолідованого фонду є податки, на які доводиться близько 95 % цієї частини бюджету.
Витрати Консолідованого фонду включають дві основні групи: витрати, що щорічно затверджуються Парламентом; витрати з так званого Фонду для постійного обслуговування, що не розглядаються в Парламенті.
У затверджувані витрати входять військові асигнування, витрати на промисловість, сільське господарство, утримання апарату управління, соціально-культурні заходи, субсидії місцевим органам влади, допомога країнам, що розвиваються тощо. По фонду постійних витрат проходять відсотки по державному боргу, витрати по цивільному листу, а також відрахування до фондів Європейського Союзу.
Суми витрат мають стійку тенденцію до збільшення. Зростання витрат при неможливості постійного збільшення податкових надходжень вимушує Уряд Великобританії використовувати позики.
По структурі державний борг складається з урядових і гарантованих урядом облігацій і векселів казначейства, цінних паперів, що обертаються на ринку, і зовнішнього боргу. Основна частина позикових коштів доводиться на державні цінні папери.
Доходна частина Національного фонду позик створюється за рахунок відсотків, органів влади, що поступають від державних корпорацій і місцевих, за надані їм Казначейством Її Величності довгострокові кредити, доходи емісійного департаменту Банку Англії, коштів, що передаються з Фонду для постійного обслуговування. Витрати Національного фонду позик включають відсотки по державному боргу і управлінню ним, довгострокові кредити на капітальні вкладення державним корпораціям і місцевим органам влади.
Бюджетний рік Великобританії охоплює період з 1 квітня по 31 березня наступного року. Бюджет є найважливішим із законів, які щорічно приймаються. За його основу береться Бюджетне послання Канцлера казначейства, з яким він виступає в жовтні-листопаді кожного року. У посланні викладається аналіз розвитку економіки за минулий рік і думка уряду щодо перспективи економічного розвитку на середньострокову і довгострокову перспективи, а також проголошується валютна і фіскальна політика держави, розглядаються питання стану державних фінансів і з"являються зміни в податковій та інших фінансових сферах. Детальний розгляд державних витрат проводиться в спеціальних комітетах Палати громад (наприклад, Комітет з рахунків державних установ) і в установах, яким делеговані відповідні повноваження.
У бюджетному процесі вирішальна роль належить уряду в особі Казначейства, тоді як проходження бюджету в Парламенті зводиться, власне кажучи, до формального схвалення дій уряду. Депутати не можуть вносити, а Палата громад не може приймати законів про збільшення загальної суми бюджетних витрат, запропонованої урядом. Таке правило розширює можливості уряду впливати на мінливу економічну ситуацію в країні. Палата громад формально має право відхилити законопроект про бюджет, але практично це ніколи не робиться. Незважаючи на тривалу процедуру, Парламент завжди затверджує бюджет у сумах, запропонованих урядом.
Особливість бюджетного процесу полягає в тому, що замість єдиного бюджетного закону Парламент щорічно приймає так званий «фінансовий закон», який фіксує зміни, внесені в систему бюджетних доходів, а також один чи кілька законів, які уповноважують уряд витратити протягом року з тією чи іншою метою певну кількість грошей. При цьому бюджет виноситься на розгляд по частинах і в різний час (спочатку по витратах, потім по доходах). Після схвалення Палатою громад бюджетний законопроект передається на схвалення Палати лордів, підписується главою королівської влади і стає законом. Звіт про виконання бюджету доводиться до відома Парламенту, але ним не затверджується.
З 1 червня 1998 р. новим лейбористським Кабінетом у Великобританії розпочата масштабна реформа органів управління фінансовим ринком. Суть реформи - створення єдиного органу - Управління з фінансового регулювання і нагляду, відповідального за регулювання і нагляд за діяльністю всіх інвестиційних, фінансових і банківських компаній, що здійснюють діяльність на території Великобританії. Нова організація замінила систему роз"єднаних і малоефективних саморегульованих і просто регулюючих організацій, які функціонували на фінансовому ринку.
В даний час Управлінню з фінансового регулювання і нагляду Великобританії вже передані чи передаються функції таких організацій: Ради з цінних паперів та інвестицій; Організації з регулювання управляючих; Управління з цінних паперів; Управління з приватних інвестицій; Комісії з будівельних товариств; Комісії з діяльності товариств взаємного кредитування; Реєстру кредитних союзів і товариств взаємного кредитування; Дирекції зі страхування Казначейства.
Зміни в структурі органів регулювання фінансового ринку у Великобританії відбивають об"єктивні тенденції на ринку. На сучасному етапі діяльність банків та інвестиційних компаній стає дедалі універсальнішою, ризики на різних сегментах ринку перемішуються. У цих умовах ідея єдиного регулюючого і наглядового органу виглядає дуже логічною.
Перевагою нового режиму регулювання є те, що він передбачає чіткий поділ сфер відповідальності між Казначейством і Управлінням з фінансового регулювання й нагляду, при цьому міністри відповідають за законодавчу базу, а Управління - за ефективну роботу відповідно до діючого в даний час законодавства.
Управління з фінансового регулювання і нагляду відповідає за стосунки з фінансовими інститутами з метою забезпечення дотримання ними нормативних вимог. До його функцій входить:
Оцінка фінансових ускладнень становища організації і безпосередній вплив колапсу на інші установи;
Проведення оцінки можливості виведення даної організації з
кризи за участю інших комерційних організацій (якщо виходу нема й існує ризик для усієї фінансової системи в цілому, тоді підключається Банк Англії. Він повинен оцінити характер системної загрози і виправданість підтримки будь-якого виду з боку представників державного сектору, буде вона забезпеченням короткострокової ліквідності чи необхідністю капіталовкладень. У тому випадку, якщо потрібне вкладення капіталу, підключається Казначейство, оскільки мова вже йде про державні кошти;
Надання необхідних консультацій населенню (розповсюдження посібників з використання індивідуальних ощадних рахунків приватними клієнтами в майбутньому в євро, телефонні лінії допомоги, які щодня обслуговують тисячі дзвінків, зустрічі в різних містах країни, що дозволяє ввійти в безпосередній контакт з інвесторами);
Зниження, наскільки це можливо, ступеня використання легальних форм фінансової діяльності в кримінальних цілях.
До складу витрат нової організації включені як власні витрати, так і витрати регульованих фірм, що в цілому перевищує прямі витрати в пропорції 4:1. Об"єднання дев"яти різних організацій дало можливість одержання економії, обумовленої зростанням масштабу роботи, зокрема в галузі забезпечення поточної діяльності, це дозволило відшкодувати витрати багатьох фірм, повернувши переплачені ними кошти.
Отже, нова модель органу фінансового регулювання має дві основні переваги, одна з яких - здатність до своєчасного реагування на зміни ринкового середовища, а інша - її ефективність.
Получение возможностей планирования и прогнозирования в процессе разработки бюджета – приоритетная задача любого предприятия. В рамках государственного регулирования бюджетный метод позволяет рассчитать масштабы денежных трат, определить источники и получить ясную картину использования бюджетных средств на всех уровнях.
Выделяют такие основные методы планирования, как:
- Индексный способ;
- Нормативный способ;
- Балансовый способ;
- Способы планирования и моделирования;
- Программно-целевой метод бюджетного планирования;
- Разработка бюджета, ориентированного на дальнейшие результаты.
Некоторые вышеперечисленные принципы и методы рассмотрим в этой статье детально.
В России наиболее популярным на сегодня является планирование бюджета нормативным способом. Популярность он снискал в связи с тем, что в его основу положен целый ряд нормативов и норм, которые применяются в качестве регулятора экономической стороны. Сама суть этого метода основывается на составлении мониторинга бюджета с применением тех самых норм и нормативов, которые включают в себя расходы не только сырья, но и нормы оплаты труда, вычеты по налогам, различные капитальные инвестиции в ремонт или модернизацию производственных процессов.
Небольшим компаниям, как правило, достаточно использовать ограниченный функционал бюджетирования в части планирования продаж и план-фактного анализа.
Рис.1 План продаж
При этом даже в простых конфигурациях 1С присутствует функционал сценарного планирования, который позволяет устанавливать планы в различных измерениях.
Рис.2 Сценарии планирования
Нормы и нормативы рассчитываются и определяются расчетно-аналитическим способом. Для наиболее точных подсчетов применяют имеющуюся техническую документацию с учетом нововведений в науке и технике, таким образом получая самый точный расчет из всех возможных.
Индексный способ в России применяют также часто, и его суть состоит в составлении анализа тенденций уровня инфляции, реальных доходов, уровня действительной оплаты труда и пр. Соответственно, индексы, которые получают путем сравнивания статистических данных, применяют в дальнейшем для составления мониторинга и последующего расчета несоизмеримых индексов.
В системе 1С присутствуют элементы данной методики, в частности, доступен функционал, позволяющий прогнозировать фактические показатели на основании данных прошлых периодов – с экстраполяцией.
Рис.3 Прогноз фактических продаж с экстраполяцией
Балансовый метод – это расчет прибыли и расхода бюджетных средств, которые распределяются между получателями бюджета на всех уровнях и этапах по намеченным периодам. По сути, этот способ – четко структурированный подсчет потребностей страны в разнообразной производимой продукции, финансовых или же материальных ресурсах с дальнейшей возможностью производства данного вида продукции. Ключевую роль в данном методе играет материальный баланс. С его помощью увязывают спрос и предложение на различную продукцию, а также выстраивают дальнейшую программу производства на предприятии.
По сравнению с остальными способами программно-целевой сравнительно новый. Хотя известен он давно, но на практике применяться стал относительно недавно. Он тесно связан как с балансовым, так и нормативным способами планирования бюджета. Основное его назначение – разработка государственных программ. С помощью данного способа реализуется принцип комплексного и приоритетного планирования. Программы увязывают по средствам, сырью, времени их реализации или же исполнителям. Зачастую это больше напоминает рекомендацию, но важные программы, особенно касающиеся научно-технического прогресса, утверждаются для последующего исполнения. Реализация таких программ финансируется через государственную экономическую программу планирования.
Метод моделирования, как следует из названия, закладывает в свою модель различные условия развития социально-экономических процессов. Если сформированная модель прогнозирования ошибочна, данный способ позволяет своевременно и оперативно исправить допущенные отклонения.
И последний, но немаловажный метод – это метод составления и планирования бюджета, ориентированного на дальнейший результат. К этому методу можно подобрать более емкое определение – система. Это цельная, конструктивная система, которая формирует бюджет, отражающий связующие звенья между запланированным расходом и ожидаемым, либо уже достигнутым результатом. Основная задача этой системы – полноценный мониторинг между затрачиваемыми ресурсами и сырьем и получаемым в итоге прямым результатом, а также оценка эффективности и финансовой стороны, и социальной деятельности, которая финансируется из общего бюджета.
В 1С 8.3. предусмотрена отдельная подсистема «Бюджетирование», которая позволяет строить бюджеты в любых разрезах, в т.ч. и по Центрам финансовой ответственности (ЦФО).
Для простых задач подходит стандартный функционал 1С, в котором можно вести не только план продаж, но и, например, план закупок, а также получать отчетность План-Факт с учетом прогнозной рентабельности.
Рис.4. Прогноз закупок и затрат
В целом, каждый из методов применяется на практике и используется по необходимости, как по отдельности, так и в совокупности. Ежегодно эти методы применяют на федеральном, региональном, а также муниципальном уровнях.
Бюджетный анализ позволяет выявить существующие проблемы в развитии муниципальных районов и регионов, скорректировать бюджетную политику соответствующим образом. Систематическое проведение бюджетного анализа является залогом успешного развития отдельных территорий и России в целом.
Согласно бюджетному законодательству в течение бюджетного года и по его окончанию центральные, территориальные и муниципальные финансовые органы проводят аналитическую работу результатов составления и исполнения бюджетов всех уровней. Анализируется финансовая отчетность, которая включает в себя утвержденный годовой бюджет, отчеты об исполнении бюджета в течение финансового года и по его окончанию и др., за определенный период или несколько лет.
Рассмотрим, какую информацию позволяет дать бюджетная отчетность. Например, в опубликованном муниципальном бюджете на очередной финансовый год мы имеем следующую информацию: распределение расходов и доходов по отдельным статьям и разделам, объемы средств, выделяемые на финансирование отраслей народного хозяйства, соотношение доходов и расходов бюджета; объем финансовой помощи из бюджета другого уровня и т.д. Анализ данных, приведенных в отчетности бюджетов, позволяет извлечь необходимую информацию для оценки эффективности и результативности управления бюджетными финансами. Каждая часть бюджета рассматривается в отдельности и в сравнении с другими важными факторами того же порядка, привлекаются дополнительные источники информации в виде бюджетной отчетности прошлых лет, других территорий, пояснительных документов к отчетности бюджета, законов, мнений людей и др.
Следует также отметить, что проведение анализа по всем возможным сферам и направлениям достаточно сложный процесс. Поэтому имеет смысл сконцентрировать внимание на наиболее важных вопросах анализа:
1)Насколько установленный бюджетный процесс территории отражает потребности и интересы разных групп населения;
2)Каким порядком финансируются отдельные отрасли территории – здравоохранение, образование, социальная защита, коммунальное хозяйство и др.;
3)Какое влияние бюджет оказывает на экономическое развитие территории;
4)Каково налоговое бремя для предприятий, организаций, отдельных предпринимателей и граждан;
5)Как развивается доходная база бюджета;
6)Насколько бюджет зависим от вышестоящего бюджета (в виде дотаций, субвенций, субсидий, трансфертов) и насколько выполняются обязательства вышестоящих органов власти перед данным бюджетом.
При проведении анализа необходимо учитывать факторы развития бюджетной системы и факторы, воздействующие на социально-экономическое развитие территории. Также анализ должен основываться на фактах, содержать минимум политических или субъективных оценок и соответствовать аудитории, на которую он направлен.
Важен и тот факт, что аналитическую работу следует проводить на всех стадиях бюджетного процесса. Особого внимания требует анализ отчета об исполнении бюджета, который позволяет выявить его проблемные стороны и скорректировать бюджетную политику следующего года. Не менее важным является анализ проекта бюджета, который исполнительная власть вносит на рассмотрение депутатам. Необходимо, чтобы проект учитывал проблемы, выявленные в ходе анализа, и содержал решения, направленные на их устранение.
Теперь рассмотрим основные цели бюджетного анализа, которые ставятся при осуществлении бюджетного контроля. Они состоят в следующем:
1)оценка конечных результатов составления и исполнения бюджета;
2)обоснование финансово-бюджетной политики правительства и администраций территорий;
3)обоснование параметров показателей при формировании бюджетов;
4)выявление факторов и причин, оказавших влияние на невыполнение плановых показателей бюджета;
5)обоснование принятия и проверка выполнения постановлений и решений органов власти в сфере управления;
6)выявление резервов при составлении и исполнении бюджета;
7)обеспечение полного, своевременного и стабильного выполнения плана мобилизации в бюджет доходов;
8)обеспечение полного и своевременного выполнения плана финансирования мероприятий, предусмотренных в бюджете;
9)выявление недостатков в деятельности получателей бюджетных средств, приводящих к нерациональному, нецелевому и неэффективному использованию бюджетных ассигнований;
10)определение экономической и социальной эффективности бюджетных расходов;
11)выявление недостатков в работе финансовых органов в ходе составления и исполнения бюджета и подготовка предложений по их устранению;
12)совершенствование бюджетного процесса и межбюджетных отношений.
Бюджетный анализ может быть классифицирован по множеству признаков, среди которых присутствуют уровень информационного обеспечения, содержание процесса управления, характер объектов управления, субъекты анализа, периодичность, содержание и полнота изучаемых вопросов, методы изучения объекта. В таблице 1.1 приведена классификация видов бюджетного анализа по вышеперечисленным критериям, которые отражают порядок и цели проведения бюджетного анализа.
Табл.1.1. Классификации видов бюджетного анализа
| Признак классификации | Виды анализа |
| Уровень информационного обеспечения | внутренний финансовый анализ внешний финансовый анализ |
| Содержание процесса управления | анализ составления бюджета анализ исполнения бюджета оперативный анализ перспективный/ретроспективный анализ |
| Характер объектов управления | анализ бюджетных операций отраслевой анализ (здравоохранение, образование, культура и спорт и т.д.) анализ муниципальных предприятий и организаций анализ доходов и расходов бюджета и др. |
| Субъекты анализа | анализ по заданию органов власти, в компетенции которых находится ведение анализируемого бюджета; анализ по заданию органов власти вышестоящего уровня бюджетной системы; анализ по заданию Министерства Финансов РФ, Казначейства; анализ по заданию контрагентов |
| Периодичность | годовой анализ квартальный анализ месячный анализ декадный анализ ежедневный анализ |
| Содержание и полнота изучаемых вопросов | полный анализ локальный анализ тематический анализ |
| Методы изучения объекта | комплектный анализ системный анализ сравнительный анализ сплошной анализ выборочный анализ |
В бюджетном анализе в основном используются следующие инструменты и способы:
1) Метод сравнения
2) Метод группировки
3) Метод цепных подстановок
4) Метод разниц
Наиболее простым инструментом анализа бюджета среди перечисленных является сравнение. Бюджетные показатели отчетного периода сравниваются либо с плановыми, либо с показателями за предыдущий период (базисными). При сравнении показателей необходимо добиться их сопоставимости, т. е. показатели следует пересчитать с учетом однородности составных элементов, инфляционных процессов в экономике, методов оценки и др. Сопоставимость показателей предполагает:
Единство объемных, стоимостных, качественных, структурных показателей;
Единство периодов времени, за которые производится сравнение;
Сопоставимость условий составления и исполнения бюджетов;
Сопоставимость методики исчисления показателей.
Следующий метод - группировка, при котором показатели группируются и сводятся в таблицы. Это позволяет проводить аналитические расчеты, обнаружить тенденции развития отдельных явлений и их взаимосвязи, факторы, влияющие на изменение показателей.
Метод цепных постановок, или элиминирования, заключается в замене отдельного отчетного показателя базисным при неизменности остальных величин. Этот метод позволяет определить влияние отдельных факторов на совокупный бюджетный показатель. Цепная подстановка широко применяется при факторном анализе, когда зависимость между изучаемыми явлениями имеет строго функциональный характер, представляется в виде прямой или обратной зависимости. Анализируемый показатель должен быть представлен как функция нескольких переменных в виде алгебраической суммы, произведения или частного от деления одних показателей на другие. Метод цепных подстановок состоит в последовательной замене плановой величины одного показателя, все остальные считаются неизменными. Следовательно, каждая подстановка связана с отдельным расчетом. Степень влияния того или иного показателя выявляется последовательным вычитанием расчетных величин каждой подстановки: из второго вычитается первый, из третьего – второй. В первом расчете все величины в базисном счислении, а в последнем – фактические. Из этого вытекает правило, заключающееся в том, что число расчетов на единицу больше, чем число показателей расчетной формулы.
При использовании метода цепных подстановок очень важно обеспечить строгую последовательность подстановки, так как ее произвольное изменение может привести к неправильным результатам. В ходе проведения анализа методом подстановок, необходимо, во-первых, выявить, четкую взаимосвязь между изучаемыми показателями, во-вторых, разграничить количественные и качественные показатели, в-третьих, правильно определить последовательность подстановки в тех случаях, когда имеется несколько количественных и качественных показателей. Произвольное изменение последовательности подстановки меняет количественную весомость того или иного показателя.
Метод разниц является модификацией метода цепных подстановок. Различают способы абсолютных и относительных разниц. Изменение результативного показателя за счет каждого фактора способом абсолютных разниц определяется как произведение отклонения изучаемого фактора на базисное или отчетное значение другого фактора в зависимости от выбранной последовательности подстановки. Способ относительных разниц используется в случаях, когда исходные данные содержат определенные ранее относительные отклонения факторных показателей в процентах.
Оба способа имеют существенный недостаток в виде неразложимого остатка, который присоединяется к числовому значению влияния последнего фактора. Именно этим и объясняется разница в расчетах при изменении последовательности подстановки. Тем не менее, проблема разложения остатка решается при использовании интегрального метода, являющегося также модификацией способа цепных подстановок. В нем действует логарифмический закон перераспределения факторных нагрузок и не требуется применения приемов по распределению неразложимого остатка по факторам.
Все рассмотренные нами инструменты анализа применяются в вариациях его методов, среди которых наиболее распространенными являются:
· Горизонтальный анализ (анализ тенденций)
· Вертикальный анализ (анализ структуры)
· Трендовый анализ
· Факторный анализ
· Коэффициентный анализ
В таблице 1.2 приведено краткое описание каждого метода, его основные преимущества и недостатки.
Табл.1.2. Характеристика основных методов бюджетного анализа
| Метод бюджетного анализа | Описание метода | Преимущества метода | Недостатки метода |
| Анализ структуры и динамики | Сравниваются текущие показатели бюджета с показателями за прошлый период, а также плановые показатели с фактическими (горизонтальный). Определяется структура бюджета, доля отдельных бюджетных показателей в итоговом показателе и их влияние на общие результаты (вертикальный). | Простота и оперативность использования | Не показывает взаимосвязь показателей, не устанавливает причинно-следственные связи |
| Трендовый анализ | Сравниваются плановые или отчетные показатели за ряд лет, устанавливается или опровергается тенденция. В случае установлении тенденции, она описывается в виде функции от переменных факторов | Возможность прогнозирования бюджетных показателей на основе ретроспективных данных | Неточность метода, требуется анализ данных за большое количество прошлых лет |
| Факторный анализ | Выявление влияния отдельных факторов на бюджетные показатели. При оценке влияния используются способ цепных подстановок, способ абсолютных и цепных разниц, интегральный способ. | Отражает взаимосвязь бюджетных показателей, устанавливает причинно-следственные связи | Не все бюджетные показатели можно выразить в виде функциональной зависимости с другими |
| Коэффициентный анализ | Инструментами служат коэффициенты - относительные показатели финансового состояния территории, которые выражают отношения одних абсолютных бюджетных показателей к другим. Бюджетные коэффициенты могут использоваться для сравнения показателей финансового состояния конкретной территории с аналогичными показателями других территорий, для выявления динамики развития показателей и тенденций изменения финансового состояния территории. | Учитывает взаимосвязь бюджетных показателей, позволяется провести комплексную оценку финансового состояния бюджета и потенциала территорий | Бюджетные показатели не однородны, требуют стандартизации и объединения при оценке |
Рассматривая все методы в совокупности, а также результаты, которые они могут дать, мы можем сказать, что коэффициентный анализ способен дать наиболее полную картину анализируемых процессов в бюджете, ответить на поставленные перед анализом вопросы, а также оценить возможные пути решения выявленных проблем.
Основные проблемы, связанные с коэффициентным методом, по стандартизации и обобщению показателей лежат в основе многих современных научных трудов по бюджетному менеджменту. С использованием бюджетных коэффициентов разработано множество методик по оценке финансового состояния территориальных бюджетов и качества управления бюджетом. Они затрагивают оценку устойчивости и самостоятельности территориальных бюджетов, экономический и налоговый потенциал территорий, ликвидности и платежеспособности бюджетов, их долговой политики.
2. Бюджетное планирование, его содержание и значение.
Бюджетное планирование позволяет определить объём, источники и целенаправленное использование бюджетныхресурсов на каждом из уровней управления: федеральном, региональном и муниципальном.
С помощью бюджетногопланирования определяется движениебюджетныхсредств в соответствии с целями и задачами, установленными в Бюджетном послании Президента РФ.
Бюджетное планированиевключает:
Определение общего объёма и источников поступления бюджетныхсредств на федеральном, региональном и муниципальных уровнях;
Формирование расходов бюджетовна основе единой методики расчёта минимальнойбюджетнойобеспеченности, норм и нормативов финансовых затрат на оказание гос-ных и муниципальных услуг;
Установление направлений использования бюджетныхсредств, способствующих выполнению планов-прогнозов социально-экономического развития страны.
В ходе бюджетногопланирования распределяютсядоходыирасходымеждубюджетамиразных уровней на основе использования существующих форммежбюджетныхотношений; в целях достижения баланса в каждомбюджетеопределяются объём федеральных, региональных и муниципальных заимствований, размерыбюджетныхрезервов; устанавливаются величина и источники покрытия дефицитабюджета; осуществляется разностороннийбюджетный контрольза процессами, протекающими в реальном секторе экономики и на финансовых рынках.
Принципы бюджетного планирования:
Регулирование бюджетных вопросов едиными правовыми нормами;
Адресный и целевой характер направления бюджетных средств;
Непрерывность планирования годового бюджета;
Стабильность финансовых показателей (норм, налоговых ставок, смет);
Балансовый метод.
Задачи бюджетного планирования:
Установление общего объёма финансовых ресурсов и их распределение по отдельным направлениям, национально-государственным и административным образованиям РФ.
Организация работы по мобилизации денежных накоплений и других финансовых ресурсов гос-ва, финансовому обеспечению развития экономики, науки и социальной сферы;
Осуществление финансового контроля за ходом выполнения бюджета.
3. Бюджетный процесс, его содержание, этапы и его реформирование в Российской Федерации.
Бюджетный процесс - в РФ - регламентированная законом деятельность органов власти по составлению, рассмотрению, утверждению и исполнению бюджетов.
Бюджетный процесс включает 4 стадии: составление проектов бюджетов, их рассмотрение, утверждение и исполнениебюджетов.
Составление проекта бюджета осуществляется Правительством РФ и начинается не позднее, чем за 10 месяцев до начала очередного финансового года.
Проект федерального бюджетасоставляется в несколько этапов:
На 1-м этапе Минфин разраб. главные характеристики бюджета, распределяетрасходыбюджета, а также проектировки основныхдоходови расходовбюджетана среднесрочную перспективу.
На 2-м этапе федеральные органы исполнительной власти распределяют предельные объёмы бюджетногофинансирования по получателямбюджет.Средств (до 15 июля).
На 3-м этапе с 15 июля по 15 августа Правительство РФ должно утвердить проект закона о фед. бюджете для внесения в Госдуму не позднее 15 августа. Госдума рассматривает проект в четырех чтениях.
В 1 чтении: устанавливаются параметры по доходам, общий объем расходов (30 дней).
Во 2 чтении: Госдума утверждает расходы фед. бюджета по разделам функциональной классификации (15 дней).
В 3 чтении: Госдума рассматривает расходы фед. бюджета по подразделам функциональной классификации, распределение средств Фонда федеральной поддержки субъектов РФ.(25 дней)
В 4 чтении: проект принимается в целом. (15 дней)
Принятый Госдумой Федеральный закон о фед. бюджете в течение 5 дней передается на рассмотрение Совета Федерации. СФ рассматривает закон в течение 14 дней со дня представления Госдумой и голосует в целом. В случае одобрения в течение 5 дней закон направляется Президенту РФ для подписания и обнародования.
4-м этап - Исполнение бюджета –это действия по мобилизации и использованию бюджетных средств, в процессе исполнения которых участвуют органы исполнительной власти, финансовые и налоговые органы, кредитные учреждения, юридические и физические лица-плательщики налогов в бюджет, получатели бюджетных средств.
Главной задачей реформирования бюджетного процесса является создание условий и предпосылок для максимально эффективного управления общественными финансами в соответствии с приоритетами государственной политики.
Одна из задач этой реформы заключается в смещении акцентов бюджетного процесса от «управления бюджетными ресурсами (затратами)» на «управление результатами» путем повышения ответственности и расширения самостоятельности участников бюджетного процесса и администраторов бюджетных средств в рамках четких среднесрочных ориентиров.
Где можно пополнить карту тройка
Актуальные цены на монеты россии и ссср Сколько будут стоить юбилейные монеты
Как оформить овердрафт в Беларусбанке на зарплатную карту?